Математика
Українська мова
Списати текст
Прочитати оповідання, переказати.
Синичка й горобець
| Автор: Петро Панч |
Скінчилося літо, ночі стали холодні, й ластівки відлетіли у вирій. У теплі краї. Зраділи горобці, що тепер легко буде захопити їхні гнізда, тільки їх не вистачало на всіх. Чую, галас, крик: скубтись почали, аж пір’я летить.
Один горобець був найбільш горластий, найбільш дзьобастий, усіх переміг і захопив найкраще гніздо над моїм вікном. Радий, веселий: тепер буде куди сховатись від холоду. А надворі заходила зима. Почав уже й сніг летіти.
Горобець випурхне із гнізда, сяде на гілку, почистить носик об кору, покрутиться, повертиться — холодно, і назад у гніздо, а воно щільно зліплене, соломою і пір’ячком вистелене, ніякий тобі мороз не страшний. Тільки їсти нічого, горобець і бурчить:
— Скрізь, скрізь, скрізь зима:
Ні тобі хлібця,
Ні тобі кашки,
Навіть мушки нема...
Прилетіла синичка. Жовта сорочка, чорна маніжка, наче тобі до театру зібралась, а надворі віхола, а надворі сніг, і, мабуть, вона задубіла, бо жалісно зацвірінькала. А мені вчувається, що вона просить горобця :
— Пусти погрітись! Визирнув горобець із гнізда і байдуже відказує:
— Зроби собі так, як я, соломки наноси, пір’ячка постели та й грійся скільки хочеш.
— Наче ти носив, наче ти робив, це ж не твоє гніздечко, а ластів’яче.
Горобець тільки пхекнув: — Ну то поспівай мені, тоді пущу. Тільки щоб тоненько.
А в синички був голосок, як волосок, витягла вперед голівку й зацвірінькала :
— Я по лісу літаю,
Я по стежці стрибаю.
Там десь мушку впіймаю
І жучка не минаю,
Цвінь-цвірінь!..
Прислухалась, аж горобець хропе на все гніздо. Заснув! Синичка з гілочки на гілочку — і в гніздо, і аж цвірінькнула на радощах, що так тепло. Це почув горобець і проки нувся.
— Хто тут? — закричав.
— Це я — синичка І
— Мені й без тебе тут тісно, геть, геть!
І ну бити її крильцями.
Скакав, стрибає. До того розходився, до того розгнівався, що аж гніздо розвалив. Так і посипалось на сніг, а соломка й пір’ячко за вітром полетіли. Мало й горобець не гепнув на землю. Добре, що був близько бузок.
Сів на гілку й захникав:
— Скрізь, скрізь, скрізь зима,
І хатки вже нема...
А синичка тільки цвірінькнула і полетіла.
|
Немає коментарів:
Дописати коментар