Завдання на 13 лютого

Математика

Українська мова

Списати текст

Прочитати оповідання, переказати.

Синичка й горобець

Автор: Петро Панч

Скінчилося літо, ночі стали холодні, й ластівки відлетіли у вирій. У теплі краї. Зраділи горобці, що тепер легко буде захопити їхні гнізда, тільки їх не вистачало на всіх. Чую, галас, крик: скубтись почали, аж пір’я летить. Один горобець був найбільш горластий, найбільш дзьобастий, усіх переміг і захопив найкраще гніздо над моїм вікном. Радий, веселий: тепер буде куди сховатись від холоду. А надворі заходила зима. Почав уже й сніг летіти. Горобець випурхне із гнізда, сяде на гілку, почистить носик об кору, покрутиться, повертиться — холодно, і назад у гніздо, а воно щільно зліплене, соломою і пір’ячком вистелене, ніякий тобі мороз не страшний. Тільки їсти нічого, горобець і бурчить: — Скрізь, скрізь, скрізь зима: Ні тобі хлібця, Ні тобі кашки, Навіть мушки нема... Прилетіла синичка. Жовта сорочка, чорна маніжка, наче тобі до театру зібралась, а надворі віхола, а надворі сніг, і, мабуть, вона задубіла, бо жалісно зацвірінькала. А мені вчувається, що вона просить горобця : — Пусти погрітись! Визирнув горобець із гнізда і байдуже відказує: — Зроби собі так, як я, соломки наноси, пір’ячка постели та й грійся скільки хочеш. — Наче ти носив, наче ти робив, це ж не твоє гніздечко, а ластів’яче. Горобець тільки пхекнув: — Ну то поспівай мені, тоді пущу. Тільки щоб тоненько. А в синички був голосок, як волосок, витягла вперед голівку й зацвірінькала : — Я по лісу літаю, Я по стежці стрибаю. Там десь мушку впіймаю І жучка не минаю, Цвінь-цвірінь!.. Прислухалась, аж горобець хропе на все гніздо. Заснув! Синичка з гілочки на гілочку — і в гніздо, і аж цвірінькнула на радощах, що так тепло. Це почув горобець і проки нувся. — Хто тут? — закричав. — Це я — синичка І — Мені й без тебе тут тісно, геть, геть! І ну бити її крильцями. Скакав, стрибає. До того розходився, до того розгнівався, що аж гніздо розвалив. Так і посипалось на сніг, а соломка й пір’ячко за вітром полетіли. Мало й горобець не гепнув на землю. Добре, що був близько бузок. Сів на гілку й захникав: — Скрізь, скрізь, скрізь зима, І хатки вже нема... А синичка тільки цвірінькнула і полетіла.

Завдання 12 лютого

Математика

Українська мова 

Дидактичні матеріали з української мови ст.67 №4, 5

Прочитати казку за особами, переказати.

ТРОЄ МАЛИХ ГУСЕНЯТ

(Угорська казка)

Жили колись на білому світі троє гусенят. Не було в них ніяких клопотів-турбот. З ранку до вечора паслись собі на великому лузі. Дивилися на небо, як пролітають білі хмарки, слухали, як гомонить вітер, або грілися на сонечку. Ластівки, жучки-комашки, метелики, мухи — всі були гусенятам добрими друзями.

Одного ясного ранку, коли троє гусенят умивались на березі струмочка, найстаршеньке побачило, що вода в струмочку піднялась і тече дуже швидко...
— Водичко куди ти квапишся? — гукнуло гусеня.— Невже ти не бачиш, що ми хочемо скупатись у тобі?
— Сьогодні не можна,— відповіла вода,— бо сьогодні почалась весна, в горах розтанув сніг, тож я течу до річки.
Оглянулися гусенята. Справді, на лузі вже з’явилися різнобарвні квіти.
— Диви, як насупилось небо! — обізвалося середнє гусеня.— Над нами збираються хмари! Невже буде дощ?
— Гі-га-гі-га-а-а! — почулося раптом, і щось замахало в повітрі великими крилами.
— Це дикі гуси! — гукнуло наймолодше гусеня. — Вони вже прилетіли з далеких країв! Таки настала весна, вода в струмку правду сказала!
Гусенята заздрісно дивились на диких гусей, що полетіли далі.
— А де вони були взимку? Може, весь світ облетіли? От, якби і я могло податися кудись далеко! — сказало наймолодше гусеня.
— То ходімо й ми, помандруємо кудись! — обізвалось середнє.
— Ходімо! — погодилось найстарше.
І вони рушили в путь.
Ідуть вони, довго вже йдуть. Нарешті вийшли на узлісся.
— Хто це ходить тут, край лісу? — спитав зайчик.
— Це ми, троє гусенят! Ми вирушили в мандри.
— Невже ви наважились пуститися в далеку подорож? — здивувався зайчик. — І отак собі йдете? Шлях тут дуже кам’янистий! У лісі сила-силенна колючок та гострих гілочок, пораните собі ноги!..
— Що ж нам робити? — спитали гусенята.
— Підіть до шевця, хай він пошиє вам чобітки.
Послухались гусенята зайчикової поради і пішли до шевця.
— Любий шевцю, поший нам чобітки!
— Ти ба! — здивувався швець.— Невже вам погано бігати по лугу без чобіток? Адже травичка така шовковиста, а пісочок на березі струмочка м’який, оксамитовий...
— Авжеж, там ми можемо й босі ходити,— відповіло найстарше гусеня,— але ми зібралися в далекі мандри. Ось дійшли до лісу, а там багато гострих камінців, а далі в лісі ще більше колючок і гострих гілочок. Босоніж ми там не пройдемо.
— Правду каже наша старша сестричка,— додало середнє гусеня,— я теж хочу мати маленькі чорні чобітки.
— Мені теж поший, тільки червоні,— сказало наймолодше.
«Що ж мені з цими гарненькими гусенятами робити? — подумав швець.— Багато я пошив чобітків для хлопчиків і дівчаток, але для гусенят?.. Такого ще світ не бачив і не чув...»
І почав швець голову собі сушити — як бути?
Раптом глянув на колодки й каже:
— Я радий був би пошити вам чобітки, але в мене немає колодок для гусячих ніжок, а без них як викроїти вам чобітки?
Зітхнули гусенята й мовчки пошкандибали додому.
— Гі-га-гі-га-а-а! — загелготали вони, вийшовши на узлісся.
Почули їх зайчик, білочка і сарночка та й вийшли назустріч.
— Ну що, домовились із шевцем? — спитав зайчик.
— Пошив би швець чобітки, та немає в нього колодок для гусячих ніжок — відповіли гусенята.
— Ну, тоді повертайтесь на луг,— сказав зайчик.
Гусенята послухались розумної ради й повернулися на луг. Так вони відтоді й пасуться на лузі і більш не пускаються в мандри.

Завдання на 11 лютого

Математика

Українська мова 

Дидактичні матеріали з української мови ст.66 №2

Прочитати оповідання за особами, переказати.

ХТО НАШКОДИВ?

Роздягла  мама дівчаток, потім увійшла  в кімнату, глянула на ялинку і руками сплеснула:
— Ой лишенько! Хто це зробив? Дівчатка зайшли, поглянули і застигли: під ялинкою   лежало   кілька    розбитих   скляних іграшок.
— Признавайтесь, хто чіпав ялинку?
— Це не я,— першою опам'яталась Тата.
— Це не ми,— сказала Ната.
— Вони самі,— додала Тата.
— Пхе, які ви бридкі дівчатка,— присоромила мама.— Наробили шкоди та ще й зізнатись не хочете. Краще скажіть, хто це зробив, а то обох покараю!
Дівчатка мовчки кліпали очима, поглядаючи одна на одну.
— Це ти, Тато? — допитувалась мама.
— Ні. Це, мабуть, Ната.
— Ти, Нато?
— Ні. То, мабуть, Тата. Мама зітхнула й сказала:
— Ну що ж. Не признаєтесь —  так і зроблю: покараю обох. Сьогодні за вечерею не дам вам торта, а завтра не підете в кіно...
Мама прибрала розбиті іграшки і пішла кип'ятити молоко. Дівчатка побули трохи в кімнаті і теж пішли до мами.
Ось уже молоко й закипіло. Мама відставила каструлю і хотіла зайти в кімнату, але відчинила двері, та так і зупинилася на порозі; під ялинкою знову лежала розбита іграшка.
Тепер мама зрозуміла, що на дівчаток вона даремно напалася. Хто б це міг пустувати, коли в квартирі більше нікого нема? Сказати б, од вітру іграшки попадали, так надворі ніякого вітру нема, і кватирки позачинені...
Постояла мама, подумала, далі й каже:
— Ходімте на кухню.
Вийшли, а двері в кімнату лишили відчиненими.
Сидять, ждуть.
Спочатку в усій квартирі було чути лише один звук — у ванній розмірено капала вода з несправного крана: кап... кап... кап...
Але ось із кімнати долинуло шарудіння, потім тихий дзенькіт, а далі — хлоп! Так, наче з іграшкового пістолета стрельнуло.
Мама тихенько встала із стільця і пішла до дверей. За нею так само обережно йшли Ната і Тата. Ось вони дійшли до дверей, заглянули в кімнату.
Під ялинкою сидів їхній плямистий пухнатий Барсик. Його очі жадібно перебігали з однієї іграшки на другу і хижо світилися — точнісінько так, як у сараї, коли він полював на голубів. І хвостиком так само ворушив, б'ючи ним по підлозі.
Ось він присів, потім враз підстрибнув, ударив лапою. З гілки зірвалась велика рожева кулька. Ще мить — і кулька хлопнула об підлогу, від неї лишилися тільки дрібні блискучі скалки. В ту ж мить кіт одним стрибком сховався під ліжко.
Ната і Тата разом полегшено зітхнули і засміялися.

                                                                                 Пилип Бабанський

Завдання на 10 лютого

Математика

Українська мова Дидактичні матеріали з української мови ст.65 №5

Прочитати оповідання за особами, переказати.

Дві білочки

Українська народна казка Поділля

Жили собі дві білочки у густому лісі у дуплах. Однаково гарні, пухнасті, ловкі, риженькі. Тільки не однакової вроди. Одна з них цілий день трудилася: збирала горішки, гриби, жолуді і все складала у своїй хатинці. А друга була зовсім лінива. Цілими днями гралася стрибала з гілки на гілку. А схоче поїсти — не журиться, бо літом усюди їжі повно. То горіх, то жолудь, то корінці якісь. Погризе того, іншого та знову скаче весела.

Тим часом перша білочка наносила собі в дупло повно всілякої їжі. Вже заздалегідь застелила свою хатинку мохом і сухим листям, щоб взимку було тепло. Та й дверці приробила до свого дому.

Так пройшло літо, у одної білочки у праці, а у другої у іграшках. Минула вже й дощова осінь, прийшла холодна зима. У лісі стало сумно і пусто: ні листка, ні грибів, ні горішків, тільки голі дерева і сніг. Сидить собі у теплому дуплі роботяща білка і гадки про біду не має. І м’яко їй, і тепло, і їсти є що.

Не так жилося її лінивій сестрі. У її дуплі ні вікон ні дверей. І навіть жодного горішка нема. Сидить бідна, голодна, замерзла, у клубочок скотилася. Тут вона пригадала про свою сестру, та й думає собі: «Піду я до неї, хай допоможе чим-небудь, у неї гори припасів. А літом їй поверну».

Іде вона до сусідки і несміливо стукає у двері. Та глянула на нещасну напівмертву сусідку і все зрозуміла.

— Прошу сідай, саме на обід прийшла. Зігрійся трохи у моху, а я принесу горішків, жолудів. А як хочеш, живи разом зі мною, мені так сумно самій.

— Але я ж не заслужила на таку доброту.

— Нічого, тепер ти також будеш дбати так, як я, бо пізнала, що без праці нема добра. От будемо разом працювати і жити.

І відтоді жили дві білочки разом. А найближчого літа лінива стала роботящою і принесла великі припаси харчів до спільної хати.

Завдання на 7 лютого

Математика

Українська мова

Дидактичні матеріали з української мови ст.65 №3

Прочитати оповідання за особами, переказати.

ЇЖАЧОК-РЕП’ЯШОК

Оповідання

Володя підкидає м’яча вище хати, а Сергійко — вище ясена. Володі подобається грати з братиком. Підскочив — одпасував. А Сергійко підкинув ще вище. Цього разу Володя прогавив — і м’яч упав у малинник, що за штахетами.
—    Піди принеси,— сказав Сергійко.
—    Чому я повинен приносити? Ти ж його туди закинув.
—    А ти не одбив — тобі і йти.
І Володя пішов.

Малинник густий, довкола нього — штахети і трава. Дивиться Володя: там, де повинен був упасти м’яч, колючий їжачок клубочком скрутився, наче м’яч їжачком став. А в траві, біля штахетів, лежав справжній, гумовий. Володя штовхнув його ногою у малинові зарослі, щоб не було видно, і гукнув:
—    Йди сюди, Сергійку!
—    Що там? Не можеш знайти м’яча?
—    Його вже ніхто не зможе знайти.
—    Чому? Де ж він дівся?
—    Йди сюди — побачиш.
Сергійко підійшов і радісно скрикнув:
—    О! їжачок!..
—    М’яч на їжачка перетворився, як у тій казці, що вчора по телевізору показували. Впав у малинник — і перетворився... І зараз ти не повіриш, як не вірив, що сонечко уміє говорити.
—    Він тут живе,— сказав Сергійко.
—    Хто?
—    їжачок.
—    І зовсім ні. Він тільки що з’явився. Був м’ячем і захотів стати їжачком. От і став. А захоче — знову стане м’ячем.
—    Казочка.
—    Нехай буде казочка, але спробуй знайти м’яча,— став біля штахетів Володя та одсунув ногою м’яча у густу траву.
Сергійко глянув туди, сюди. М’яча не побачив ніде і сказав:
—    Коли так, то винеси цьому колючому м’ячикові в блюдечку молока.
Зрадівши, що братик повірив, Володя, щось мугикаючи, поспішив до хати.
Повертаючись з молоком, він виразно проказував віршик:
М’ячик став їжачком — Поласує молочком, їжачок-реп’яшок,
Із колючок кожушок.

Завдання на 6 лютого

Математика

Українська мова

Дидактичні матеріали з української мови ст.64 №2 (все списати)

Прочитати казку, дати усно відповіді на питання. Прочитати за особами, переказати казку.

 СИНІЙ ВЕЧІР

  Ходив, ходив, ходив синім лісом синій Вечір — та й забарився. Стала його мати Ніч шукати й додому кликати:

— Си-и-и-ну!

 Почув він та й дух затаїв: «Мабуть, битиме». І — бігом, бігом, бігом нищечком додому. Щоб як мати гукне, сказати: «А я тут, я коло хати був, далеко й не ходив...»

— Си-ну! Сину! Си-ній синку!..— непокоїться мати.

  Ось-ось добіжить Вечір додому, ось-ось добіжить. Та й перепинився й наробив шелесту — наполохані сичі закричали, а мати почула та й сплеснула в долоні:

— Нарешті з'явився, та ще й босий! Де ж твої черевички?

А Вечір стояв, похнюпившись, і тільки блимав темними очима:

— Загубив.

— Ану ходім, показуй де.

  Цілу ніч ходила мати з сином, шукали черевички, так і не знайшли.

  А вранці коники-стрибунці вийшли із хати з-під листка, аж коло порога сині черевички стоять, повні живої роси. Коники спочатку здивувалися, а потім напилися живої роси, взули сині черевички та й стали на воротях: 

— Ласкаво просимо до хати, любе сонечко.

                                                         (Дмитро Чередниченко)

В яких черевичках ходить Вечір?

Завдання на 5 лютого

Математика

Додаткове завдання за бажанням.

Українська мова

Дидактичні матеріали з української мови ст.64 №1 (все списати)

Прочитати казку, дати усно відповіді на питання. Прочитати за особами, переказати казку.

ЛИСИЦЯ ТА РАК

Біжить лисичка полем. Добігає до річки, аж дивиться — рак виліз з води на камінь та клешні точить, щоб гостріші були.

— Здоров був, раче! — каже йому лисичка. — З тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?

Поздоровкався і рак та й каже:

— Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостріші були.

А лисичка тоді йому:

— Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, розказуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити у світі, коли на ногах зуби? Признайся, що таки правду люди говорять про тебе!

— Може, колись теє й правдою було, та тепер брехнею стало! Ось коли хочеш, то давай побіжим наввипередки. Я тобі ще на один скок уперед ходу дам. Біжим до тієї осички, що стоїть онде на узліссі.

— Як так, то й так, — каже лисиця.

Повернулась до лісу, стала на один скок уперед проти рака та й дожидає, коли той звелить бігти. А рак, учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, підобгав усі вісім своїх ніг та й гукнув:

— Но!

От лисичка і подалась вподовж поля. Добігає до осики, повернулась, щоб подивитись, а де той рак чимчикує, аж чує позад себе:

— Та й забарилась ти, лисичко! Я вже і на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш.

Дуже здивувалась лисичка, аж рота роззявила:

— Чи то ж видано! — каже. І більш не сміялася з рака.

 Пояснити зміст вислову: “Сім літ по воду ходив, та й на порозі розлив”.

Завдання на 4 лютого

Математика

17+25           42+49         14 – 9 +34

36+36           25+67         36 – 12 +6

54+38           56+18         85 – 4 +19

У швейній майстерні 18 котушок сірих ниток, білих – на 26 котушок більше, ніж сірих, а чорних – на 17 менше, ніж білих. Скільки котушок чорних ниток?

Накреслити прямокутник ширина 3 см, а довжина на 4см більша.

Українська мова

Дидактичні матеріали з української мови ст.61 №4

Прочитати казку, дати усно відповіді на питання. Прочитати за особами, переказати казку.

ЖАДІБНІ ВЕДМЕЖАТА

Угорська народна казка

              У дрімучому лісі, у самісінькій хащі жила стара ведмедиця, і було в неї два сини. Коли ведмежатка підросли, то вирішили піти білим світом  у пошуках щастя.

Поцілувала мати синів і наказала їм ніколи не розлучатися. Пообіцяли клишоногі виконати наказ і вирушили в дорогу. Йшли, йшли, всі припаси в них скінчилися, засумували ведмежатка.

— Братику, як їсти хочеться, — пожалівся молодший.

— А мені ще більше! — сумно похитав головою старший.

І     ось пощастило їм знайти велику голівку  сиру. Захотіли поділити її порівну, та не зуміли. Кожен боявся, що іншому більше дістанеться.  Довго сперечалися, аж раптом підійшла лисиця.

— Чому сваритеся? — запитала руденька  хитрунка.

Ведмежата розповіли пишнохвостій про негаразди.

— Яке ж це горе? — посміхнулася лисичка. — Дозвольте, я поділю сир порівну.

— Гаразд, допоможи! — радісно вигукнули ведмежата.

Хитрунка взялася до роботи. Проте розломила  голівку так, аби один шматочок був більший.

Ведмежата відразу закричали:

— Ось цей кращий!

 — Тихіше! — заспокоїла їх лиска. — Це не біда. Трохи витримки — зараз усе владнаю.

Вона відкусила від більшої половини добрий шматок і проковтнула. Тепер інша скибка стала великою.

— І так нерівно! — захвилювалися ведмежата.

— Гаразд! — солодко проспівала лисичка. —Я добре знаю справу! — І знову відкусила від більшої половини.

— І зараз нерівно! — зарепетували жадібні малята.

— Годі вже! — руденька хитрунка ледь повертала язиком, бо рот був повний сиру. — Ще трохи — й усе буде порівну.

Лисиця ділила, доки не наситилася. Врешті-решт ведмежатам залишилося два крихітних шматочки.

— Ну що ж, хоча й потроху, зате порівну! Смачного вам, друзі! — засміялася лисичка й, помахуючи хвостиком, утекла.

1.      Який наказ дала мати синам перед далекою дорогою?

2.      Чому виникла суперечка між ведмежатами?

3.      Чи вдалося лисиці поділити сир між братами?