Дякуємо за участь у виставці
«Рушниковий дивограй»
родині Сенчишиної Валерії та
Мисник Анни й Івана.
Весільний рушник родини
Мисників
Український
рушник… Це не просто хатня річ, прикраса.
Це відбиття культурної пам’яті народу.
Особливу роль
відігравав рушник у весільній обрядовості як один
з найважливіших атрибутів.
З малечку дівчата вчилися вишивати і прясти, згодом старанно готували собі посаг,
ретельно заповнюючи весільні скрині,
де серед сорочок, тканих виробів містилося багато вишитих
рушників. Кожна дівчина на посаг
вишивала не менше 12—14 рушників, а іноді
навіть і більше.
А в коморі сволок,
На ньому рушників сорок,
Бежіте, внесіте
Та буярів прикрасіте.
Кількість приготованих дівчиною рушників була ознакою її
працелюбності. Якщо про дівчину казали, що вона «рушників не придбала», то
йшлося про ледащицю, а якщо «скриня повна рушників», — це свідчило про хазяйновитість
нареченої, її заможність, багатство.
Довгими зимовими вечорами збиралася молодь на вечорниці.
Дівчата, співаючи, вишивали. Ось як співається у весільних піснях:
Та спасибі тобі, моя ненько,
Що будила мене раненько,
А я слухала, вставала
Та рушнички напряла
Весільний
рушник – це оберіг, що має своєрідну магічну дію: він покликаний оберігати новостворену родину від впливу
зовнішніх негативних факторів та захищати її майбутніх дітей.
Почуєм, побачим, що нам скажуть,
Біленьким рушничком рученьки зв'яжуть.
Батьки благословляють молодих хлібом на
рушникові.
Нам рушник весільний мати простелила,
На подружнє щастя нас благословила.
Польові ромашки друзі дарували, |
Музика весела цілу ніч лунала. |
І рушник весільний - білі голуби -
Дякую, матусю, я за них тобі.
За безсонні ночі, за тепло душі |
Я вклонитись хочу, рідна, до землі! |
Той рушник на щастя мати відшивала,
Голуб'ята білі на нім танцювали.
Хай він наші долі навік поєднає |
І дорогу світлу радістю квітчає! |
